Принцип Віктора Ніколенка: Собченко дать, а Бабичу не дать! Пся крев…

Безплатна порада для тих громадян Канева, які все ще полюбляють посмакувати гарячими картинками із зали Верховної Ради України, де можна почути, побачити багато чого такого, чого не можна вчити дітей. Для цього вже не потрібно включати телевізор і втрачати зір. Раджу прийти хоч на одну сесію Канівської ради. І все це, а то і більше побачте на яву. Сесії проходять мало не кожного тижня. Це не ділові сесії, а такі – собі сесійні серіал з участю депутатів міської ради і звичайно ж керівництва міської ради. Сюжет, як завжди в останні місяці, пише міський голова за участі найближчого його оточення. І треба сказати, що я особисто виявив у ньому неабиякий літературний хист. Чи не краще б було пану Віктору відразу ж піти в пісателі. Є в його гострих сюжетах не лише інтрига ,а й ефектна ізюминка. Ось заради цієї ізюминки і варто відвідувати сесії Канівської міської ради.
Останній сюжет п’єси Віктора Володимировича “Горе з розуму чи навпаки…” до болю простий, але кажуть, що якраз у простоті часто і криється талановитість. Яка сучасність, яка злободенність! А яка постановка, яке виконання! – Пальчики можна облизати. Суть п’єси: до цього часу і вже другий рік правдами і не завжди правдами деяким підприємцям м. Канева владою і депутатами звичайно ж дозволялося ставити на березі Дніпра від Прибережного парку і аж до Чернечої гори пивні палатки. Так мало бути, всі думали, і цього літа. Влада і міський голова давали дозволи на встановлення таких палаток на ліво і на право. В якийсь момент виявив поставити таку ж палатку і підприємець Бабич і К*. Діючи за аналогією, депутати міської ради на одній з останніх сесій дали фактично формально добро цьому підприємцю на встановлення пивної платки. Віктор Ніколенко залишилося лише своєю підписом формально благословити рішення. Але переспавши ніч, він проснувся з іншою думкою: відмовити! І міський голова починає активно робити ду…ці. Прийшовши на роботу ще до першого травня він збирає своїх радників, які готові виконати будь-яку волю “барина”, і почали спільно думати, які знайти підстави, щоб інших не чіпати, а Бабичу гарно відмовити. Дорадилися до того, що буквально перед травневими святами Ніколенко накладає вето на рішення міської ради по Бабичу.
15 травня апарат міської ради збирає чергову позачергову сесію Канівської міської ради, де мало розглядатися одне питання: як бути з Бабичем. І треба сказати, що сюжет режисера Віктора Ніколенка від “напрягу” задзвенів як струна.. Чи не годину і депутати і вся міська ради формувала порядок денний. Одні відстоювали Бабича,інші Ніколенка,а треті говорили все, що в голову збреде. Були найнеймовірніше пропозиції. Прихильники, скажемо так, і противники бідного Бабича твердо стояли груддю один проти одного. З обох таборів летіли в протилежні сторону комки найнеймовірніших аргументі і контраргументів. Видно було, що ще три дні протиборчі сторони стоятимуть і ніхто не уступить. Як завжди намагався розбавляти ситуацію депутат І.О. Ренькас. Намагався розбавляти ситуацію репліками. Але його жарти сьогодні не сприймалися. В останній дії п’єси група депутатів залишила залу. На якусь мить запанувала глибока тиша. Прибічники Віктора Ніколенка переварювали ситуацію. Багато хто з них з-під парт – крісел поглядав на президію, щоб зорієнтуватися: плакати від поразки чи сміятися від перемоги. Кульмінація п’єси настала. Президія на якусь мить розгубилася і собі. Всі думали, що робити, а я думав, я що буде далі. Хто підказав, що все ж треба хоч якось проголосувати, не можна ж так просто без фінальної частити опустити завісу. Нічого не придумавши, а може за сюжетом п’єси якраз так і мало бути, почали голосувати. Щоб дать Бачичу, а що дать: може у вухо, присутні, чомусь по-думалося, і забули, проголосувало 2, 7 – не дать А інші все ще си-діли під кріслами. Треба Алєксею, коменданту Будинку рад сказати, щоб повитягував їх звідти. Бо замкне двері і вони там з голоду можуть і Богові душу віддати. Все ж таки божі люди. Одне слово, шоу вдалося. Не шкодую за півтори годинами часу, яке провів в цьому театрі драми і комедії. І не треба дивитися в телевізор псувати очі., щоб побачити,як дуркують народні депутати. Свої дають жару, аж дух перехоплює. Та найперше «браво» режисеру цього спектаклю.
Наш.кор.

P.S. Роз’яснення: Рішення сесії «Про надання дозволу на розміщення групи пересувних тимчасових споруд фізичній особі – підприємцю Бабичу С.В. по вул. 206 Дивізії (в р-ні авто заправки) з укладенням договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту» від 28.04.2012 року є таки, що набрало чинності, вже 12.05.2012 року так, як міським головою не скликано сесію у двотижневий строк, тобто до 12.05.2012 року та не винесено, зупинене рішення на розгляд ради у двотижневий строк до 12.05.2012 року, а винесено лише 15.05.2012 року, тому воно є чинним і без його підписання міським головою.

М.Ю. Бовшик, юрист.

Андрій Синьозір,
спеціально для газети “Час Пік”

Доля міського голови Канева Віктора Ніколенка висіла на волоску

Ще раз повернуся до ситуації, яка склалася на позачерговій сесії Канівської міської ради, яка відбулася 26 квітня, коли група ветеранів – чорнобильців по чиїсь великій просьбі (чиє було прохання, легко здогадатися по тому, як розгорталися події, – автор) раптом заблокували трибуну, коли, як і було передбачено порядком денним, депутати почали розглядати питання про виділення земельної ділянки садово-городньому кооперативу «Дніпрові сади». Чорнобильці в ультимативній формі наполягали, щоб їх негайно включили в члени кооперативу. Мотивуючи тим, що земельні ділянки були розподіленні кулуарно між депутатами міської ради. У той напружений момент виступив депутат Олег Калніболоцький, запропонував чорнобильцям створити свій кооператив, а, наприклад, афганцям свій і таким чином всі бажаючі могли отримати свої 5 чи 6 соток землі в межах Канева і працювати на землі. Його підтримав голова земельної комісії міської ради Є.С. Маланчев, інші депутати, між іншим, з різних фракцій. І “блокіровщики” на якусь мить розгубилися. Видно, вони не чекали такого повороту подій. Почалися словесні перепалки. Не знав, що в цій ситуації діяти і міський голова, головуючий на сесії Віктор Ніколенко. Бачачи, що ініціатива, яку таким чином (скандалом із блокуванням,- автор) хотів перехопити головуючий, входить з-під ніг, Ніколенко ні сіло, ні впало оголосив про закриття сесії, порушуючи всі мислимі і немислимі регламенти і закони. Чого хотів добитися таким діями Ніколенко, я не можу зрозуміти і дотепер. Маючи скільки радників і так примітивно діяти! А ще перед сесією Ніколенко не приховував, що його не задовольняє те, як створюється цей кооператив.
Що не задовольняло Ніколенка, можна лише догадуватися. Кооператив було створено без його найменшої участі. Як мені здається, це була головна причина конфлікту, який створив свідомо чи не свідомо сам же міський голова. Але, перепрошую ні у нього, ні у його прибічників не вистачило смальцю, перше, ситуацію тримати під контролем і хитро перехопити ініціативу у свої руки. Чи реально було це? Реально, але не тоді, коли на стіл міському голові поклали повний пакет документів вже створеного кооперативу з усіма дозволами, печатками й іншими дозвільними процедурами. Команда Ніколенка на позачерговій сесії пішла напролом, але ще не обламалися остаточно.
На тій же сесії депутати внесли зміни до місцевого бюджету і перерахували в область на лікування семи канівчан, які потребують процедури з штучною ниркою, 100 тисяч гривень. Здавалося б, що це до теми кооперативу не стосується. Але не будемо забігати наперед. Облдержадміністрація просила майже 400 тисяч гривень. Це питання було під особистим контролем губернатора С.Б. Тулуба і коли він дізнався про 100 тисяч з Канева, то просто розлютився і мав чергову для Ніколенка неприємну розмову. Після тої розмови, Ніколенко готовий був у розпачі своїм розпорядженням направити ще 290 тисяч гривень. Але це категорично забороняється. Завідуюча фінуправлінням категорично відмовилася від цього. Потрібно знову збирати позачергову сесію, щоб просити депутатів, з якими перелаявся, внести ще одну поправку до бюджету. Спершу більшість депутатів вирішили у знак протесту проти волюнтаристських дій міського голови, проігнорувати ще одну позачергову сесію. Можна лише уявити, в якій би ситуації опинився В. Ніколенко, якби не було виконаним усне розпорядження губернатора С. Б.Тулуба. Хто знає його крутий характер, може сказати, що Ніколенку було з просто спекотно. Та що там говорити, Ніколенко висів просто на волоску у кріслі міського голови. Адже ці ж самі ображені депутати могли б на позачерговій сесії висловити недовіру міському голові: ініціювати імпічмент… Їм ніщо не заважало це зробити. Тоді б на ситуацію не міг би вплинути навіть всесильний губернатор.
У останній момент перемогла позиція здорового глузду. 28 квітня з 46 депутатів у роботі чергової позачергової сесії взяли участь 36. Цього достатньо, щоб приймати рішення. Цього разу депутати бачили абсолютно іншого міського голову. Вони його врятували від домоклового меча. А Віктор Ніколенко потерпів чергову поразку на посаді міського голови Канева.

Чим кращі 100 гривень пенсіонерам від Януковича від пайки гречки кандидата в народні депутати

Відразу ж скажу, всякому овочу свій час. Якби адміністрація Президента оголосила ініціативи Президента відразу ж після президентський виборів, тоді б суспільство можливо б достойно оцінило ці ініціативи. Люди казали б, який добрий В.Федорович: лише став Президентам і відразу ж дбає про людей. І очевидно Віктору Януковичу якраз з цього треба було розпочинати своє правління. А так, … пройшло кілька років. Говорили про все, вірніше шукали різних причин, щоб людям пудрити мізки: про кризи, про те, що в Греції погано стало жити, про проблеми в Китаї (нам би китайські проблеми, – автор), про російський газ, лише не про бідність. І тут ніби раптом в Президента відкрилися очі. І чомусь якраз за кілька місяців до виборів у Верховну Раду. Дуже все це нагадує, що влада хоче таким чином купити голоси виборців.
І тут новизни ситуації не бачу. Нагадаю, що це відпрацьована і надійна система купівлі – продажу голосів. За останні двадцять років ця схема апробована і ідеально відшліфована. Якщо кілька років тому представники того чи іншого кандидата пізненько, коли поночіло, носили під хатами кульки з гречкою і, даючи того кулька до батенька просили людей голосувати якраз за цього «щедрого кандидата». Пізніше Л.Черновецький, тупо використавши цю ж схему, з неприхованою іронією на обличчі, купив потрібну для власної перемоги кількість голосів у найсвідо-міших в Україні столичних виборців і став мером Києва. Схоже, що цією схемою вирішила скористатися і нинішня влада (нічого кращого не придумавши, – автор). Але, як мені здається, вони роблять серйозну помилку з соціальними ініціативами. У масштабах держави цього не можна робити. Це можна робити лише пізно увечері, щоб ніхто і не бачив, в якомусь забитому Каневі. Бо ця акція може стати бумерангом проти ж представників влади, які під гаслами соціальних ініціатив будуть іти на вибори.
Більше того, на фоні складної ситуації в економіці держави, це просто авантюра! Спробуємо подивитися, що ж може сприяти президентським ініціативам у Каневі? Чи може за останні роки у нас створено тисячу-дві нових престижних робочих місць. Чи може відновлено роботу заводу «Магніт», почало працювати у дві зміни підприємство «Закордонбудмонтаж»; чи може відновлено славу орденоносного «Дніпробуду», де у свій час працював весь Канів. На одному «Магніті» було 5 тисяч робочих місць! А що ми бачимо сьогодні – «Нашу Рябу»? Самі скоро станемо рябими. Там такі умови праці, що канівчани туди ідуть працювати лише в тому випадку, коли нікуди подітися, а сім’ю якось треба годувати. Які ще підприємства приносять суттєві прибутки?… І така ситуація не лише в Каневі. Таке повсюди. Ви запитайте людей, які їдуть працювати на ту ж «рябу». Тут можна побачити представників з усіх регіонів України. Тоді постає інше питання, коли економіка держави перебуває в стані стагнації, то де Президент візьме кошти, щоб виконати соціальні ініціативи? Можуть бути два варіанти вирішення цих планів: почати друкувати гроші і таким чином знецінювати і далі нещасну гривню, запустити черговий виток інфляції; або позичати в тому ж Валютному фонді. Так ми за двадцять років вже таким чином проїли сотні мільярдів доларів. Є хороший вихід: все таки створити нормальну систему оподаткування. Не можуть бути в однакових податкових умовах підприємець, в якого річний товарообіг не перевищує100 тисяч гривень і той же Р.Ахметов, через руки якого проходять мільярди. І в руках якого всі природні багатства держави – те, що споконвіків належало всьому народові. Тож суть моєї пропозиції полягає в тому, щоб примусити багатих платити багаті податки. От якби Президент спершу виступив в такими ініціативами. Наповнив реальними коштами державний бюджет, відновив в якійсь мірі соціальну справедливість, тоді б можна вести мову і про додаткові сто гривень на кожну “пенсійну голову”. Отоді б народ не лише б належно оцінив соціальні ініціативи Президента, а й підтримав би їх. Люди б підтримали й інші ініціативи Президента і влади в цілому б. Тоді автоматично б знялися з порядку денного ініціативи під чергові вибори, які, явно влада хоче виграти будь-якими ініціативами, а точніше методами.
Я не думаю, що цього разу народ кинеться на пайки, які пропонує влада. Віриться, що все більше людей починає розбиратися в тому, як ми “по – скот-ськи” живемо і в тому, що треба зробити, щоб всі жили б хоча б по-людські. Щоб люди не економили на продуктах першої необхідності: хлібові, молоці, якомусь шматку м’яса – все це обов’язково потрібно людському організму для підтримання нормального фізіологічного стану, а не для жирування. Але ж влада і цього більшість людей позбавила. Ви зайдіть у кожен другий магазин Канева і продавці вам найкраще розкажуть про те, як живуть люди, що вони купують і яких ініціатив вони чекають від влади. Соціальні ініціативи Президента нагадують сюжет про соціальні сорти хліба (ніколи б до такого не додумався, йдеться ж про святий хліб, – автор). А знайшлися такі, які придумали. Придумали соціальні магазини, а точніше магазини для злиденних. Соці-альні ініціативи Президента більше нагадують такий – собі секонд-хенд, який придумали дня нас багаті країни Європи.
Був би Віктор Федорович поруч зі мною, сказав би йому у вічі: «Не з того розпочинаєте, пане Президент, реформи в державі, яку ви представляєте. І, врешті, чи не соромно вам, пане Президент, що у вашій країні найбільше мільярдерів і найбільше бідних людей також на Планеті?».

У Каневі виявлено людей печерного віку

Читачі газети “Час Пік” зателефонували в нашу редакцію і повідомили сенсацію – вони виявили в межах міста Канева людей печерного віку. Спершу працівники редакції не знали що відповісти і як діяти. Люди печерного віку в епоху комп’ютерних технологій, мирного і не дуже мирного атому, освоєнні ближнього і далекого космічного зарубіжжя і таке інше. І тут ми уявляємо, як з печери вилазить заросла, невмита істота після кількасотлітньої сплячки, розправляється і дивиться невидющим на тебе поглядом. Погодьтеся, від такої перспективи, не в одного з сучасників стане волосся дибки на голові.
Інформація миттю опинилася на моєму редакторському столі. Я відразу ж пригадав, яке на календарі число. Там був мирний листочок, де стояла цифра 13 березня 2012 року ХХІ століття. Ага, не перше квітня. Чи не розіграш? Дізнавшись про джерело цієї незвичайної інформації, телефоную. На іншому кінці мобілтелефону після пісенного вступу з попурі пісень В. Висоцького, озвався чоловічий голос. І запитав мене буквально про сіро – буденне:»Я втратив чорнобильське посвідчення, звернувся з цього приводу у міський Чорнобильський відділ, де мені спершу сказали, що про втрату документу треба повідомити громадськість через пресу, а точніше через районну газету. Далі чоловік каже і таке:»Я уточнив, чи й справді це оголошення треба «пропустити» через районну газету, яку я не читаю останні п’ять років?». Я читаю інші газети і хотів би помістити оголошення в тій газеті, яка мені подобається. І тут чоловік важко задихав і вкрай схвильованим голосом каже майже пошепки…» Раптом з-під столу щось піднялося на дибки і рявкнуло голосом голодного звіра у звіринці, правда, мовою українською: Чи тобі не зрозуміло? Роби що кажуть, і прекраті розсуждать!». Чоловік каже, я мало не присів. І придумали ж чорнобильці. І де вони того мутанта взяли. Може зловили в 30 кілометровій Чорнобильській зоні відчуження, чи може десь з печери підняли? Такого тиску на себе ще не пім’ятаю з дитинства. Жінка моя рідненька в момент найбільшого гніву не дозволяє собі зі мною так поводитися.
Мені, редактору стало все зрозуміло. Я заспокоїв мого співрозмовника, нагадавши, що в чиновницьких кабінетах, де нічого не змінилося в останні 150 років, можна виявити і не такого звіра. Я не здивуюся, що якраз в цих кабінетах переховується Снігова людина, родом з Памірських гір. Тут такі печери, такі лабіринти, так все заплутано, що найдосвідченіших мисливець втратить слід. Тут інколи до цього часу видають документи з гербовою печаткою царя Миколи чи славної держави СССР.
Щось пояснювати печерним людям, гадаю, марно. Правда, кілька років тому в мене була надія, що вдасться їх переконати в абсурдності їхніх вказівок. Але тепер бачу, то марна була трата часу.
І все ж, в мене є добрий знайомий у Канівському управлінні соціального захисту, до якого підпорядковано і вже згаданий Чорнобильський відділ, славний Анатолій Григорович Пилипенко. Він до останнього дня був начальником соціального управління, значить і начальником над печерними екземплярами з чорнобильського відділу. Славний мій друже, як ти, абсолютно мирна і сумирна людина, міг допустити, щоб серед чиновництва у твоїй конторі переховувалися печерні люди. Передай їх у київський чи черкаський звіринець. Безкоштовно. Я навіть грошима тобі допоможу для перевезення цих екземплярів. А якщо ти все – таки екстремал і без них не можеш просидіти дня в чиновницькому кабінеті, то збери нараду своїх печерних чиновників і розкрий їм очі, що на порі двадцять перше століття. Що на тектонічному розлому земної кулі, де було СССР чи Російська царська імперія, ще років двадцять тому утворилася самостійна, майже сучасна суверенна держава Україна. Всі ми стали людьми європейського рівня, де , перш за все, передбачена така умова демократії як свобода та вільна преса. І в цій державі кожен її громадянин має право розміщати будь-яку інформацію в тому, державою зареєстрованому виданні, яке він сам вибере.
А взагалі раджу тобі, позбудься печерних чиновників. Уяви лише на мить, якщо ця, майже конфіденційна інформація, наша з тобою щира розмова, опиниться в соціальній системі Інтернету, то це й справді стане сенсацією. Її передрукують всі світові засоби масової інформації. Ти отримаєш таку чорну славу, що і правнуки твої не відмиються.
Ти вже мене вибач, якщо щось не так. І на кінець, відкрий широко вікна свого кабінету. І сам переконаєшся, що на вулиці не лише весна, а й інше життя.
Андрій ЗЕЛЕНЕНКО,
головний редактор газети “Час Пік”,
щирий поцінювач твоєї поміркованості.