*** №25 21 червня 2012 року ***

ДВІ ПРАЦІВНИЦІ ПІДПРИЄМСТВА “МИРОНІВСЬКИЙ ХЛІБОПРОДУКТ” ПОТРАПИЛИ В ЛІКАРНЮ ІЗ ОТРУЄННЯМИ

Чого і треба було очікувати-2
Сьогодні ще рано робити якісь висновки. Де люди отруїлися. Або що стало причиною отруєння, скажуть спеціалісти, коли отримають результати лабораторних досліджень.
Власна інформація

ФОТОФАКТ

Повертаємося до надрукованого
Це фото нам по електронці передали працівники “Егропаку”. Якраз з цього складу чотирьох працівників із сильними отруєннями забрала машина “Швидкої допомоги”. Не треба бути спеціалістом, щоб визначити, що тут вкрай важкі умови праці. А до всього на вулиці велика спека. Це поліетиленове сміття у великій кількості очевидно зібране з усіх сміттєзвалищ України є сировиною для виробництва такого ж небезпечного сміття – поліетиленових кульків і воно виявляється у великій кількості виділяє отруту при високій температурі.,.
Світ вже відмовляється від поліетилену у побутових умовах. Там вже використовують папір, який за два – три роки у землі просто перегниває. А це роками, десятки років буде лежати і весь час засмічуватиме і отруюватиме людське життя.
Ми вдячні людям за надану фотоінформацію.
Кор. газети

КРАСТИ ЧЕРЕЗ ПЛАСТИКОВІ ВІКНА ЛЕГКО І ПРОСТО

Останнім часом злодії обчистили в Каневі кілька квартир. Вони для цього шукають квартиру на першому поверсі, де встановлені пластикові склопакети. Для успіху, підважують частину вікна і воно легко відкривається. При цьому скло залишається на місці і вікно в цілому не пошкодженим. Отже, якщо поміняли вікна, то до них не забудьте замовити заодно надійні металеві грати.
Власна інформація

Одним рядком

Минулої середи в колишньому степанецькому радгоспі відбувся День поля. Місцеві орендарі показували аграріям все що вирощується на полях. Окрема гордість орендарів – кілька сто гектарів посівів цукрових буряків.
Футбол для збірної України в Євро – 2012 закінчився. А Г.Суркіс, головний український футбольний функціонер, обіцяв за виграш чемпіонату Європи українським футболістам по декілька мільйонів доларів. Суркіс не розуміє одного, що для перемоги у футболі потрібні не гроші, а патріотизм.
У селі Степанці проводиться реконструкція стадіону “Марадона”

САША, КОЛИ Я ВАС ВПЕРШЕ ПОБАЧИВ, ТО ПОДУМАВ, ЩО ПЕРЕДІ МНОЮ НЕНОРМАЛЬНИЙ

Фоторепортаж
Найперше, я відразу ж хочу перед вами вибачитися на те, що назвав вас нехорошим словом. А якщо глянути на справу з іншого боку: якби я подумав і не сказав, то гадаю, що схитрив би щодо вас. Покривив душею. А цього я якраз і не хочу. Про це в нашій розповіді.
Перша наша зустріч була такою. Сидимо ми з Василем Івановичем Зубком, власником знаменитої у Каневі “Євразії”. Про щось своє говоримо. Раптом відчиняються двері і шумно заходить такий – собі чоловік: у довгій вишитій сорочці, яка, як мені здалося, з натурального старовинного полотна. А старе полотно товсте. Знаю, бо мені у спадок дісталася така ж сорочка, якій років 200 і не менше. Кроєна моя сорочка від руки і зшита вручну. Підперезаний вишитим різнофарбним поясом. Такі ж на ньому були штани і капці, плетені, здається, з рогози. За вікном було градусів 20 морозу. Тепер уявіть наш із Зубком стан… У такий момент і не такі можуть думки зародитися. І це ще не все. Мені відразу ж захотілося розпрощатися із Зубком. Зараз цей здоровило почне нас бити, – спало на думку. Глянув на Зубка і здалося що і він те ж саме думає. Так я тут був за гостя, мені раптом захотілося розпрощатися із хазяїном. Кинув поглядом на вихід. Прохід був вільним. Користаюся цієї можливістю. Але ж і Зубка шкода. Виходжу за двері. Неподалік стояв стривожений гурт жінок – продавців. Видно з усіх поверхів збіглися. Все це відбувалося в магазині «Євразія». На мене спрямовані стривожені погляди. Кажу їм ніби весело: «Ще не ріже, але Василя Івановича треба якось визволяти». Найхоробрішою виявилася товарознавець Світлана. Набравши рішучого вигляду, вона мовила товаришкам: «Якщо почуєте шум, то викликайте міліцію». І відчинила двері…
На стоянці напроти магазину стоїть джип і з кабіни голосно співає програвач. Я відразу ж подумав, що це цього машина. Ще раз глянув на вікна, за якими мав бути Зубко з тим чоловіком. Бачу, що з вікна ніхто нікого не викидає і подався у своїх справах.
Через кілька місяців, здається, у травні мені, редактору зателефонував якийсь чоловік і запросив у гості, на півострів за Пекарями, як він сказав. Подумав, якийсь багатенький чудить. Поїду, бо ні разу там не був. Далі пропущу не суттєве і почну з того, що ми з Сашком Коржовим на «Ниві» їхали довгенько до того півострова. Довго, то одне, але там така була польова дорога, що по ній проїхати – то вбити машину. Старенька наша «Нива» виявилася витривалою. Та і на півдорозі не хотілося зупинятися. Скільки часу ми їхали, вже і не скажу. І таки потрапили у тупик. Та і далі була вже лише вода.
Відчиняємо двері і відразу ж поринули у незвичайний світ звичайних реальностей. Це було наметове містечко серед зеленого і водного розкішшя. По містечку снували молоді люди. Тут же, здається, на пеньку два інтелектуали щось шукали в Інтернеті через ноутбук. Інші поралися біля наметів, а ще інші просто з цікавістю дивилися на нас. Сторожко дивилися на Дніпро кілька навощених спінінгів.
І взагалі, все тут
не нормальне!
На деревах плакати – заклики. Ласкаво просимо: “ХРЕЩАТИК”! Will kommen. Welcome! Правила поведений: Живи и делай всё по совести и с любовью к ближнему и к матушке природе! Все люди братья и сестры! Делай добро, а не бабло! Любовь вместо денег! Можно вытащить человека из грязи, но грязь из человека нет! Мені, власне, підходять ці правила життя. Але вони якісь не нормальні. Ми ніколи не вчили таких правил ні у школах, ні в університетах. Але вони мені чомусь подобаються. Може і я не нормальний? – Я цього й не знав.
Отже ми з малим Коржовим потрапили у незвичайний літній табір. Все тут якось не нормально. На шкурочку замість нормальних носків висять ненормальні сковорідки, м’ясорубка У окремій палатці – величезний екран телевізора. Меблі, виготовлені з дерева, сушняку, який тут роками валявся і гнив. Ноутбук – на спинці одного з крісел, яке вирубано з колоди, на деревах картини якихось індійців, отаманська булава на дереві і тут же прикріплена нагайка, а поряд ніби щойно зроблений на дошці герб України – Тризуб, під ногами футбольний м’яч, чорна футболка розп’ята – сушиться, керамічні келихи різної конфігурації на колоді. Віддалік якісь барильця дубові. Ми тут були більше півгодини, обходили весь табір і що зауважили: ніде не те що пластикової пляшки у кущах, недопалка цигарки не побачили. Це також ненормально. Якщо взяти до уваги, що ця компанія тут живе більше місяця.
Що тут роблять ці люди – хлопці і дівчата з Канева. Декого з них знаю давно. Що їх об’єднало, зацікавило. Я думаю сама ненормальність. Кому б не хотілося подалі від остогидлої квартири, пожити в таких ненормальних умовах , де Рось впадає у Дніпро. Признаюся, багато красивих місць бачив по Дніпру, а щоб таке… Щось тут від раю. Це залишок первісної природи, яку не встигли загадити люди. Хоч, як мені розповідали жителі цього наметового табору, коли вони приїхали сюди, то це місце нагадувало звалище: пляшки, пластик і все інше. Ніде ногою було стати. Тож почали з того, що засукали рукава і кілька днів весь непотріб зносили у купи. А потім той, ненормальний чоловік звернувся до директора підприємства «Верес», що неподалік маслозаводу, до ненормального Гриневича, який дав вантажну автомашину і залишки цивілізації вивозили мало не день. От тепер і скажіть, яка нормальна людина буде цим займатися чи навіть перейматися!
Олександр Григорович Весса
Але я не про це – я ще раз пережив шоковий стан – нам назустріч ішов той, не нормальний з ножакою при поясі. Та ж сорочка полотняна, ті ж штани. Правда на ногах нічого не було. Літо. Широка посмішка на всі 36. Я зрозумів, що це він мені телефонував і запрошував на півострів у Хрещатик. І посмішка – для мене і Сашка Коржова. Я тоді нічого не сказав про ту незвичайну зимову зустріч.
Знайомимося. Олександр Григорович Весса. Я його, власне не знав до цього, але судячи по його розмові, по тому скільки відомих канівських прізвищ він мені встиг назвати, зробив для себе висновок, що Весса знає мало не половину жителів м Канева. Хоч його аборигеном не назвеш. Це його, коли інші німці (Олександр німець по крові) виїжджали в Німеччину з Казахстану, потягло в Канів. Жінка цьому причина. Елена Перевєрзєва. Олександр називає інші прізвища: Олена Дорофеєва, Володя Онищенко, Катя Макаревич, Геннадій Мухін, Паша Охріменко, Тертичний Володя… Це вони задавали тон в житті канівської молоді в далекі 80-ті роки. Олександр Весса по натурі неспокійний, непосидючий. Таких тоді називали культ масовиками. Це він, у душі моряк, першим у Каневі поставив на воду яхту “Діана”. Володя Карасьов мав тоді два яла…
… Він працював у знаменитому «Закордоненергобудмонтаж», де мріяли працювати кожен другий житель міста. Праця на цьому підприємстві відкривала перспективу потрапити на роботу в Сирію, Іран… Весса, як і всі стояв в черзі на квартиру. Був 42-й в черзі. Тоді перед Каневом замайоріла перспектива – з великою, як для такого містечка економічною Промзоною. Мали на Лівому березі будуватися кілька великих підприємств. Лише уявіть на мить. Це була тоді фантастика. А зараз просто нереальність. Та появився РУХ і забалакали проект століття. Рухівці їздили на прийом до керівника Уряду України Масола. І той перелякався. Наробив у штани. Канівчани вкотре проспали. Канів втратив перспективу. Про яку через 20 – 25 років старожили Канева шкодують. Пізніше, коли Весса переїде жити в портовий Гамбург (Німеччина), з квартирою у Каневі не вигоріло, про що він із сумом в очах згадує до цього дня, там повториться ситуація з промзоною. Габрургці будуть виступати проти, але колектив великого консорціуму «Айрбус» таки відстоїть промзону, де тепер працюють 17 тисяч місцевих жителів, де знайшлася робота і Вессі.
Кілька місяців Олександр живе у місті своєї юності – в Каневі. Про це він каже так: »Я ще не вернувся у Канів, Тут я у відпустці». Остання інформація з Хрещатика: Весса поїхав у Гамбург. Має ось-ось приїхати знову в Канів. На Канів у нього є плани. Він хоче всерйоз зайнятися вихованням молоді. Для цього має намір відвоювати для Канева колишній піонерський табір «Гайдарівець», для старших створити кращий в Україні парусний клуб. І взагалі, у нього плани по характеру – як у Наполеона. До всього він не стандартний. З його впертістю…
Єлена Перевєрзєва вчителює у школі –інтернат у Гамбурзі. Отаке життя: нормальних і не нормальних.
Андрій ЗЕЛЕНЕНКО,
головний редактор газети “Час Пік”

Депутати міської ради – це ідеальні представники власних інтересів. Про канівську громаду у них немає часу думати

Колонка Ігоря Сухобруса
Напевно, головний редактор газети “Час Пік” не випадково визначає теми, які будоражать міську громаду, зокрема і роботу депутатів канівської міської ради та міського голови. Адже від успішної їхньої роботи залежить як розвивається місто,як вирішуються проблеми міста, врешті, як живуть канівчани. Звісно, всі шишки від поганої роботи міської влади сипляться (і в основному справедливо) на міського голову Ніколенка В.В. (сам знав, а може і не знав, на що йшов), але ж є ще й депутати Канівської міської ради, в чиїх руках і зосереджена реальна влада в місті. Щоправда жоден з них не бере на себе відповідальності за те, що коїться з містом.
Я не з одним з них намагався поговорити про проблеми міста. Не одного запитував, що він зробив, щоб у Каневі було менше проблем. Декого мало не в плечі штовхав: візьмися, виріши проблему, у тебе ж немалі права депутата. Проте здебільшого майже всі вони відвертають свої обличчя від фотооб’єктивів, та хіба лише від фотооб’єктивів… Їм соромно людям у вічі дивитися. Бо не про людей вони думають, а про особисті шкурні інтереси. Старі депутати також себе не забували, але ж все робили не так відверто і цинічно. Цим закони моралі до одного місця… Тому і фотографуються вони лише з потилиці, і підписуються виключно «містер Ікс» (хоча вуха їх таки видають). Прикро і за громаду: мовчать люди, якимись мурашиними клопотами переймаються. А шкода. Громада – сила.
Цікаво і те, що в інтерв’ю пресі вони намагаються показати себе великими політиками, великими стратегами і супер-господарями, хоча насправді більшість з них – відверті нахаби, абсолютно безграмотні і зачасту злочинці, які прикриваються депутатською недоторканістю.
А про те, що б в газеті, по телебаченню чи в Інтернеті розповісти про свою реальну депутатську роботу і мови не може бути. Наша депутатська більшість (до якої, до речі, входять і так звані «опозиціонери») взагалі приймали рішення, щоб заборонити мені проводити телезйомку роботи депутатів, навіть, на сесії міської ради. Вони дружно голосують за те, щоб не дати простим громадянам виступити на сесії. Бояться, що люди відверто скажуть те, що про них думають. А дехто скаже і про кримінальні справи декого з них. Про таких люди кажуть: – за ними вже давно тюрма плаче, а вони сидять в депутатських кріслах та ще і керують громадою. Подивіться на їхнє реальне життя, їхню поведінку і їхнє ставлення до простих людей. Особисто я більшість з них до свиней не допустив би, не то що до роботи з людьми. І це у них від каденції до каденції. Скажете, назви конкретні факти, які погіршили життя канівської громади. Будь-ласка: будівництво заправки на стадіоні «Магніт» і на стадіоні «Колос» – хто дозволив? Депутати міської ради. Харчування «втридорога» дітей в міських школах хто дозволив? Депутати. Врешті, представники якраз депутатського корпусу, не моргнувши оком, роблять великий бізнес на харчуванні дітей. Як факіри навчилися з великою користю для власної кишені використовувати кроваві чорнобильські кошти, які виділяються якраз для харчування наших вражених Чорнобилем дітей. За запровадження «комендантської години» в міських автобусах для пільговиків хто голосував? – Депутати Канівської міської ради. Незаконну приватизацію квартир хто підтримав? – Знову депутати. Деребан міської землі де підтримано? – Депутатами на сесії міської ради. І цей ряд можна довго продовжувати..
Не можу не згадати принагідно і таке. Депутат міської ради Калніболоцький О.А. привітав мене з днем народження. Я вважаю це відвертим кощунством, черговим проявом лицемірства і насмішкою цього пана з депутатської гори. Звісно ж, я не приймаю це поздоровлення від людини, яку я не поважаю за його вульгарність, безграмотність і нахабну поведінку, який будучи сьогодні державним службовцем, так і залишився одним з фактичних керівників ПП «Канівавтотранс», лобіюючи інтереси цього підприємства, навіть, в кабінеті губернатора. У нього, навіть, робочий день починається з прохідної ПП «Канівавтотранс».
На завершення хочу звернутись до громади міста – уважно спостерігайте за роботою і поведінкою тих, хто має представляти саме Ваші інтереси. Аналізуйте їхню діяльність, а якщо їхні дії не відповідають нормам прийнятим в демократичному, цивілізованому суспільстві – гоніть їх в шию. А якщо пручаються – витягуйте їх із залу за ноги. Вони мають знати, кому повинні слугувати і чиї інтереси мають відстоювати. І ми з Вами їм це нагадаємо. І буде це вже дуже скоро. Пора вже у міській раді Канева навести порядок!
Ваш
Ігор Сухобрус

*** №24 14 червня 2012 р. ***

З РОБОТИ “ШВИДКА МЕДИЧНА ДОПОМОГА” ЗАБРАЛА З “ЕГРОПАКУ” ЧОТИРЬОХ ОСІБ З ОТРУЄННЯМИ

Чого і треба було очікувати
Ми про цей надзвичайний випадок дізналися з анонімного дзвінка. Невідомий чоловік зателефонував і миттєво відключився. Злякався своєї ж сміливості, очевидно. Але для нас було цілком достатньо і цієї інформації. Ми вирішили звернутися за коментарями в інстанції, які контролюють роботу цього підприємства. Стежать за екологічною ситуацією. Якщо взагалі стежать. І що дивного, скрізь нам казали майже одне і теж, звертайтеся за інформацією в «Егропак». Для чого нам «Егропак». Нас цікавило інше: як таке взагалі могло статися, коли до останнього дня всі інстанції заколихували громадську думку заявами, що на цьому підприємстві цілком не шкідливе для людського здоров’я виробництво. Цієї ж думки дотримується і міська влада Канева. І ми знаємо чому, але ще не час розкривати всі карти… І раптом таке ЧЕПЕ.
Отже навіть адміністрація підприємства перелякалася, коли чотирьом працівникам в гарячому цеху, де якраз і “вариться” хімія, стало погано. Викликали «Швидку». Медики приїхали і вжахнулися станом людей. Їх миттєво доставили не у відділення «Швидкої допомоги», а прямо в реанімаційне відділення. Інтенсивне лікування дало, звичайно свій результат. Потерпілим стало краще і їх через якийсь час перевели в терапевтичне відділення.
Але питання залишається відкритим. Ще раз ставлю питання руба: як могло таке статися взагалі? І де гарантія, що завтра інші не впадуть на робочому місці. Хто і хоч щось тут реально контролює?! А чи не варто представникам міської влади поїхати у Бровари, і запитати броварчан, чому вони попросили геть таке ж виробництво з свого міста. Чи може там керують дурніші за вас?
І чи не варто нам всім у Каневі замислитися над наслідками, які можемо отримати від іншого виробництва, яке організували неподалік від Егропаку» і також кияни, де виготовляються вже пластмасові панелі утеплення… Там така хімія, що коли побачити, то волосся дибки стає.
Як на нашу думку, обидва ці виробництва надто шкідливі не лише для людського здоров’я, а для навколишнього середовища взагалі. А з роками викиди нагромаджуватимуться і ситуація, однозначно погіршуватиметься. Запахи «Шампіньйону» порівняно з викидами цих виробництв – дитячий пронос. Де гарантія, що люди в мікрорайоні колишнього заводу «Магніт» постійно і регулярно не отримують незначні дози отрути з цих підприємств у коктейлі з чорнобильською радіацією. А втім, хто і коли про людей думав! Та і люди, як ті телята, їм локшину на вуха чіпляють, а вони лише кліпають очима; їм хоч дусту на голову висип, будуть мовчки вмирати чи дохнути. Та просніться, врешті!!!
Наш прогноз. Влада міста і адміністрація підприємства «Егропак» пояснить випадок, як про подію, яку не варто роздмухувати. І запевнять, що надалі все буде О’кей.
Наш кор.

СТАНЬ СУКОЮ І ОТРИМАЄШ ПРЕМІЮ В СТО ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ!

На одному з приватних підприємств, яке розташоване в Каневі і в Канівському районі роздавали премії, чи тринадцяту зарплату. Про ці премії по Каневу ходять легенди. Одні кажуть, що дехто отримав від 100 тисяч до 500-800 тисяч гривень. Але фантастичні премії отримали одиниці. І це за умови, що тут працюють тисячі людей. А всі інші просто вкрай обурені. Коли за найменшу провину, та яку там провину, людина комара не має права під час роботи прогнати з носа, щоб не втратити мізерної премії, тут системно знімають місячні доплати. Все тут направлено не лише на те, щоб морально пригнітити людину, зробити з неї якийсь автомат, який би 8 годин працював у посиленому режимі, а й по мінімуму їй заплатити. Здається, що тут відпрацювали ідеальну систему покарання, якої не має в жодній країні світу. Тому і не дивно, що з підприємства кожного дня звільняються десятки, а то й сотні людей. Тому і не випадково, що сюди канівчанина може загнати працювати лише крайня нужда. Тому і не дивно, що сюди злазяться бідарі з усіх областей України, щоб заробити на шмат хліба. Але і вони не витримують умов концентраційного табору.
Треба віддати належне тому, хто все це придумав. Як на наш погляд, все це міг придумати лише крайній людиноненависник чи цинік. Керівництво підприємства цю систему не лише схвалило, а й взяло в діло.
І все ж керівники підприємства мешкають у столиці. Вони не контролюють, як працює система. Для цього вони придумали іншу систему: систему сук, я б назвав. На посади сук підбирають особливих подонків. Вони повинні бути здатні на все. Мораль вони давно залишили в нужнику. Це, образно кажучи, фашисти з нагайкою, які якимось чином вернулися з того світу. У їхні руки і віддані долі тисяч людей. Вони і вирішують, кому і який процент премії зняти. А в кінці року видно, що якраз з цих кривавих штрафів нагромаджуються фантастичні суми, які керівники підприємства бояться навіть в руки брати. Видно, що інколи згадують Господа і про те, як їх за все це можуть запитати на порозі раю. Там вже доляри не проходять…Тому ці гроші, просякнуті людською кров’ю, роздаровують як премії: по 100 тисяч, а інші кажуть і по 500 тисяч – 800. Але, щоб отримати кроваву премію треба бути сукою.
Андрій Зелененко,
головний редактор газети
PS. Як ви розумієте, я не називаю цього підприємства лише через те, щоб не дати їм підстави подати на мене до суду. Але , думаю, канівчани добре знають про яке підприємство йдеться.

Новини

Столичні новини
Андріївський узвіз. Завершено ремонтні роботи. Для його реставрації було витрачено з державного бюджету більше 70 мільйонів гривень. Там влада Києва створила автономний орган самоуправління з киян, які там працюють, виставляють свої художні твори. Вони тут і встановлюють порядки. Отже, кияни таки відвоювали в бізнесу цей історичний куточок стольного града Києва.

Футбольне свято у Києві набирає обертів. Киянам і гостям міста особливо сподобалися фанзони. Там практично кожного дня відпочивають десятки тисяч людей.

Під час трансляції футбольних матчів вхід в фанзону вільний. А у дні без футболу, коли на сценах виступають відомі популярні в Україні і у світі майстри співу, квиток коштує 150 гривень. Кияни кажуть, що ціна квитка по кишені переважній більшості з них.

Квиток на стадіон коштує від 300 гривень до 2 тисяч гривень на чорному ринку. Видно, що квитки скуплені заздалегідь, щоб створювати ажіотаж. Тому не всі вболівальники з місцевих прагнуть потрапити на стадіон. Цілком можна отримати повний комплекс емоцій і у фанзоні, де збирається по кілька тисяч вболівальників.

Цілком задоволені гості Києва киянами і сервісом, і доброю погодою. В особливому захопленні вони від українського пива. Складається враження, що дехто з іноземців намагаються напитися пива про запас. Кажуть, що у них пиво коштує в гривневому еквіваленті по 70 гривень за літр, а у нас всього 5 гривень. Наші комерсанти швидко зорієнтувалися і вже кружка пива у фанзоні під час трансляцій футбольних матчів коштує не менше 70 гривень.

У понеділок у Києві всю ніч було свято, коли наші переграли шведів 2-1. Я вгадав рахунок. А знайома прогнозувала 3-1 на українську користь. По Києву кажуть, що Андрій Шевченко переграв шведську команду, як наші предки розбили шведа під Полтавою.
Передає наш кор. із столиці Іван Іванович

Інтерв’ю з майбутнім міським головою паном Ікс

Кор. – Пригадуєте, як ми вас умовили попозувати перед фотокамерою. Ми наважилися показати читачам лише вашу потилицю, розраховуючи, що вас ніхто не впізнає. Але канівчани відразу ж вас розкусили, впізнали, назвали ваше прізвище по якимось особливим для них прикметах. Дехто казав, по вухах. А ми подумали ось про що: та ви суперпопулярна особа в нашому місті, якщо вас впізнають по вухах. А що буде, якщо ми вас попросимо повернутися до канівчан лицем? Та з вашою популярністю треба вже завтра, ні сьогодні повертатися лицем до людей і разом з ними працювати на розвиток міста, над вирішенням міських проблем. Ви ж бачите, що Ніколенко майже за два роки перебування на канівську престолі, не вирішив жодної, навіть несуттєвої проблеми. Не можна не дивуватися, за що не візьметься Віктор Володимирович і його найближче оточення, то в результаті черговий скандал. Я не кажу про його заступників. Вони практично нічого не вирішують. Його оточення – ось реальна сила, яка якось та керує містом. Невже це є здорова ситуація?
Пан Ікс – А дороги? Коли міський голова звітував за рік роботи у міському будинку культури, то його найбільшим козирем були якраз поремонтовані дороги по Каневу. І в це багато канівчан щиро повірили.
Щодо моєї популярності. Я в Каневі народився. Тут виріс, закінчив школу. Тут чесно відслужив в міліції до виходу на професійну пенсію. Тут женився. Тут народжуються мої діти. Здається, великих дурниць не наробив, щоб канівчани плювали не те що в моє лице, а навіть у мою потилицю.
Кор. – А як з впевненістю. Утримали б руля міського голови?
Пан Ікс. – У мене є достатньо життєвого досвіду. Бачу як містом керували до Ніколенка. Що тепер діється у місті. Як люди керують в інших містах. От приміром, чому золотонісці посадили в центрі міста клумбу, де тисяча троянд, а в нас не посадили жодної. Що, до цього не причетний золотоніський міський голова? Там міський голова видно, що любить своє місто, шанує жителів свого міста. А у нас на клумбах нікому бур’яни покосити, не кажучи про якісь там троянди. І так у Каневі у всьому.
Все треба аналізувати, порівнювати. Ставити перед собою часто незручні питання. Шукати відповіді на них. Але рішення повинні бути правильними. Для цього і полагається міському голові не лише кілька заступників, а й радників. Ніколенко далекий –далекий від усього цього.
Кор. – Ви сказали про ремонти доріг. У нас тут щось робиться незрозуміле. Коли Ніколенко балотувався, то не раз заявляв, що вірмени ремонтами не будуть займатися. Це робитимуть міські комунальні служби.
Пан Ікс. – я не заздрю в цьому плані Віктору Ніколенку. Тут він з вірменами таку кашу заварив, що боюся, щоб не розбиралися відповідні органи. Я юрист і знаю про що говорю… Сотні тисяч гривень летять просто мимо дорожнього покриття. Це якесь болото, яке ніколи не перегатити. Парадокс, дороги ремонтуються, а ямки на дорогах залишаються. Не вірите, проїдьте по вул. 206 дивізії…
Кор. – Чи не надто ви сміливо заявляєте про сотні тисяч гривень, які, як ви кажете? летять кудись, лише не на дороги.
Пан Ікс – А як ви поясните, що вірменське приватне підприємство, яке ремонтує дороги, бере в оренду в іншого вірменина Карена того «гризуна». Погризли асфальт. А що далі. Скидали його, неподалік від нижньої площадки Водоканалу і тепер канівчани потихеньку його розкрадають. Та я навіть не про це хочу сказати. За оренду «гризуна» з коштів, які виділила область на ремонт канівських доріг, міський голова виділяє майже 200 тисяч гривень. Ще як мінімум на 100 тисяч нагризли асфальту, послабили на кілька сантиметрів і без цього тонке асфальтове покриття. Все це розумно? Я б ще якось розумів би владу і вірмен, якби вони те, що нагризли знову переплавили на асфальт і поклали на дороги. Але ж потрібно ще не менше півмільйона на придбання такої установки. То що ж тоді залишається на ремонт самої дороги. Ну от поясніть мені дурневі дії міського голови.
Кор. – Побачимо. Ще літо не завершилося. А у нас традиційний сезон ремонту доріг – пізня дощова осінь.
Спасибі за розмову. Що б ви ще сказали міській громаді.
Пан Ікс. – Аналізуйте все що робиться в місті. Не будьте байдужими. Адже це місто як і ваша квартира. У ньому ви живете. Чи не варті ви кращої домівки!
Іван ВОЛОШЕНЮК,
Кор. газети “Час Пік”

9 ЧЕРВНЯ В КАНІВСЬКІЙ ФІЛІЇ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ ВІДБУВСЯ 16-ИЙ ВИПУСК ДИПЛОМОВАНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ

Із словами привітання до присутніх звернулися директор Канівської філії Східноєвропейського університету економіки і менеджменту Ткаченко Сергій Сергійович, перший проректор СУЕМу, доктор наук з державного управління, доцент, державний службовець ІІІ рангу Гаман Петро Ілліч, Канівський міський голова Ніколенко Віктор Володимирович.
З побажанням успіхів у подальшому працевлаштуванні, підвищення свого професіоналізму та рівня знань виступили викладачі КФ СУЕМ Смоляр С.І., Кучеренко Р.А., Ребіш. С.І.
Дипломи з відзнакою отримали випускники Корчака Наталія Юріївна, Мохонько Жанна Юріївна, Бузницька Наталія Олександрівна, Леонтьєв Сергій Анатолійович.
За професійну майстерність, педагогічний талант, душевну щедрість та виховання студентів протягом багатьох років були відзначені старші викладачі Дудківська Валентина Дмитрівна, Чигрін Ілоні Валеріївна , викладачі Остапець Антоніна Петрівна, Тараненко Лідія Володимирівна , Верба Микола Миколайович, Кузьменко Микола Миколайович…
Потім учасники урочистостей сфотографувалися на пам’ять і взяли участь у традиційній акції: «Поїдання знань» – смакуванні 10 кілограмового торту.

Офіційна інформація

НАЙБЛИЖЧИМИ ДНЯМИ БУДЕ ПРИЙНЯТО РІШЕННЯ, ЯКИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД БУДЕ ІСНУВАТИ НА БАЗІ КУЛЬТУЧИЛИЩА В КАНЕВІ

У ЗМІ мигнула інформація про те, що Президент України Віктор Янукович висловив думку щоб підняти престиж м. Канева, потрібно в цьому місті відкрити повноцінний вищий навчальний заклад гуманітарного напрямку. Треба сказати, що відтоді пройшло більше двох місяців.
Як нам стало відомо, рішення по цьому питанню буде прийнято найближчими днями Міністерством освіти. У міністерство запрошують директора Канівського культ училища з цього приводу, про що він повідомив на нараді педагогічного колективу училища
Викладачі училища перебувають в напрузі. Кожен думає, чи знайдеться робоче місце йому, якщо відбудеться перепрофілюванння. Адже багатьом викладачам залишилося рік чи два до виходу на пенсію.
Ми ж вважаємо, що рішення Президента треба лише вітати. В ідеалі було, б якби в Каневі залишилося культучилище з прекрасними давніми традиціями і водночас відкрито вищий навчальний заклад. Одне одному не повинно бути на перешкод. Але цю думку комусь треба відстоювати. Але не Тихомирову.

Власна інформація

– Ми і суд виграли, і справедливість восторжествувала

Інтерв’ю з невгамовним Ігорем Сухобрусом про те ж – міські перевезення пасажирів
Кор. – я вже думав, що питання перевезень утряслося. Ніби з ситуацією погодилися всі: і ті, хто програв, і ті, хто виграв.
І.С. – Ми не раз заявляли що не погоджуємося з рішеннями міського конкурсного комітету. Ми не сиділи, склавши руки, а домагалися справедливості. Майже два роки ми не знали спокою і таки «достукалися». А тепер все по порядку. Міжрайонний прокурор, вивчивши матеріали справи про перевезення, 7.03.2012р. вніс до виконавчого комітету Канівської міської ради Протести на всі чотири рішення конкурсного комітету (на маршрути №1, №2, №4, і №5).
13.03 2012р. Міськвиконком своїми рішеннями, погодився з Протестами прокурора. Таким чином поновлено права підприємства «М+М». Проте адміністрація ПП «Канівавтотранс», яке нечесно виграло у нас конкурси на обслуговування міських маршрутів, подавши на конкурс недостовірну інформацію, не погодилася з рішеннями міськвиконкому і звернулася в адмінсуд.
5.06.2012 року адміністративний суд відмовив у позові цьому підприємству.
Кор. – Як далі можуть розгортатися події?
І.С. – «Канівавтотранс» залишається звернутися з заявою в апеляційний суд. Ми почекаємо на рішення суду цієї інстанції. Тим часом ми подали позовну заяву про відшкодування збитків нашому підприємству підприємством «Канівавтотранс» на суму 3 мільйони гривень. Водночас ми підготували пакет документів і вимагаємо, щоб на майно цього підприємства було накладено арешт, в тім числі і на автобуси, які є їхньою «сумісною» власністю (ПП «Канівавтотранс» мають 1 відсоток вартості автобусів, які знаходяться у них в оренді). Також ми підготували до суду позовну заяву і на голову конкурсного комітету Кулешова М.Ю.. Адже ще на конкурсі я не раз заявляв, що наші конкуренти подали на конкурс недостовірну інформацію. Однак голова конкурсного комітету абсолютно на це не реагував. Більше того, ми будемо домагатися притягнення його до кримінальної відповідальності, адже у його діях ми вбачаємо ознаки злочину корупція.
Кор . – Що це за автобуси сумісної власності?
І.С. – Керівництво ПП «Канівавтотранс» постійно заявляє, що вони мають більше 100 автобусів. Але реально підприємство має лише 6 автобусів. Решта автобусів – це орендовані автобуси. А щоб обійти вимоги відповідної Постанови, яка визначає умови конкурсу, ПП «Канівавтотранс» придумало «сумісну» власність – формально викупили 1 відсоток власності кожного орендованого ними автобуса. Таким чином ПП «Канівавтотранс» і мають «сумісну» власність. А на конкурсі за це незаконно отримують додаткові бали
Кор. – Чим ви можете підтвердити, що у ваших конкурентів у власності знаходиться лише шість автобусів?
І.С. – Ми затребували через суд дані в МРЕО ДАІ та Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Черкаській області, які підтвердили, що в цього підприємства у власності знаходиться лише 6 автобусів.
Кор. – Якщо ви будете домагатися арешту майна підприємства «Канівавтотранс», то ви хочете,щоб наклали арешт і на автобуси «сумісного» володіння?.
І.С. – Так, безперечно. Адже власники цих автобусів знали на що йшли.
Кор. – Якщо ситуація буде складатися для вашого підприємства найкращим чином. Які будуть подальші дії адміністрації підприємства «М+М»?
І.С. – Якщо нам міська влада передасть на обслуговування всі маршрути по Каневу, ми на другий же день забезпечимо безперебійне перевезення пасажирів по місту.
Кор. – Але ж у вашого підприємства зараз практично немає автобусів?
І.С. – Є два варіанти вирішення цього питання. Перше: ми запропонуємо власникам автобусів, які працювали за умовами оренди в автопідприємстві «Канівавтотранс», укласти договори з нашим підприємством і продовжувати обслуговувати маршрути. Все, що було до цього між нами, забудемо і почнемо з чистого листка. Друге: ми продали наявні у нас автобуси, а вирученої суми нам достатньо, щоб проплатити перший внесок лізинговій компанії на придання 14 нових пасажирських автобусів марки «I-VAN» та «Еталон». Ці автобуси можуть бути в Каневі хоч завтра.
Кор. – То для чого тоді вам оренда?
І.С. – Ми хочемо, щоб було все по справедливості. Ті, кому ми протягуємо руку співпраці не можуть потерпати, що до цього працювали у наших конкурентів. Ми вкотре довели всім і собі, що справедливості можна добитися. Є ще у нашій державі юристи, які дотримуються вимог законодавства. Колишній директор ПП «Канівавтотранс» може підтвердити, що ми хотіли врегулювати питання перевезень по місту без судової тяганини. Але Калніболоцький з якихось причин думав, що можна по іншому вирішити корпоративні інтереси свого підприємства. Більше того, одного разу ми були вже дуже близько, щоб уладнати наші проблеми з конкурентами. Була навіть підписана відповідна угода про взаєморозуміння. Свої підписи під цією угодою, крім нас поставили міський голова Канева Ніколенко В.В. та голова Канівської райдержадміністрації Гика О.М. Але вже наступного дня «Канівавтотранс» порушило цю угоду. Іншого разу подібну угоду ратифікували вже в кабінеті губернатора Черкащини Тулуба С.Б. А Калніболоцький в кабінеті губернатора відмовився мирно врегулювати даний спір. А на пряме запитання губернатора: – Ваші пропозиції «пан Калніболоцький», – він закрив паперами обличчя і вигукнув: «Я не знаю, що Вам сказати». Це дає підстави думати, що серйозні питання по цьому підприємству приймаються на іншому рівні. Проте ми готові до співпраці з будь-якими підприємствами і підприємцями. І якщо все це уладнається до кінця, ми організуємо перевезення пасажирів по Каневу на абсолютно іншому, більш якіснішому рівні.

Розмовляв Максим Порожній.
Спеціально для газети «Час Пік».

Заява Канівської міської організації партії ВО «Батьківщина»
Галину Шаманаєву виключили з рядів “Батьківщини”
Бюро Канівської міської партійної організації ВО «Батьківщина» виключило з лав партії Шаманаєву Галину Григорівну за порушення програмних та статутних засад партії.
Ставимо до відома
Що Кулєшов М.Ю., Дубенець С.М., Пуляєва В.І. не є членами партії ВО “Батьківщина”
Голова Канівської міської партійної
організації ВО “Батьківщина” Ткаченко С.С.

Вікторе Володимировичу, не забудьте прихопити з собою Кузькіну мать Віктор Ніколенко збирається у Нью-Йорк в ООН
А чому б і ні, як любить повторювати Олексій Вадатурський, генеральний директор компанії «Нібулон» нашому міському голові не поошиватися в кабінетах Трансконтинентального органу управління всеземними справами – в ООН!
Міського голову Канева у склад української делегації запросив губернатор Черкащини С.Б. Тулуб. А взагалі в українській делегації, яка відправляється на засідання ООН буде кілька черкащан.
Наш кор.

Чи стане Анатолій Сандига директором центрального ринку в Каневі?
Не можемо стверджувати, чи розглядав варіант заміни нинішнього директора ринку Малінського В.О на Сандигу А.І. міський голова. Це у його компетенції. Але ми пересвідчилися однозначно, що у міській раді не вміють тримати секрети. І друге, як кажуть мудрі, диму без вогню не буває.
Ми ж мудро утримаємося від коментарів. Подивимося, що з цього вийде.
Власна інформація

Канівські навколофутбольні новини
Канівським вболівальникам сподобалася фанзона, яку молоді ентузіасти відкрили неподалік пам’ятника Героям Бронепоїзда. На кожний футбольний матч тут збирається народ з усього міста. Як правило, вболівальники домовляються про відвідання фанзони з організаторами цього дійства по контактних телефонах, які ми помістили в газеті «Час Пік». Особливо багато зібралося народу під час футбольного матчу між збірними України і Швеції. Всі подивилися футбол і прекрасно відпочили. Настрою додав результат на українську користь. Було пиво.
У Каневі по Першому телеканалу не можна було подивитися футбольний матч між Україною та Швецією. Люди вкраю обурені діями телефункціонерів, які попросту продали телеканал. Бариги.
Спеціально для канівчан, наш кор.

А чому б під Каневом і не бути повноцінному аеродрому?
Видно, що Президент України, коли приземлився на вертольоті під Пекарями, оцінив ситуацію, яка склалася на цьому об’єкті і висловив думку, що треба полосу для приземлення збільшити і можна буде цей аеродром повноцінно використовувати для користі суспільства і держави. І попросив спеціалістів дати пропозиції. Спеціалісти дійшли висновку, що потрібно видовжити посадочну полосу до 300 метрів і тут можна буде приймати літаки середньої потужності. А якщо зважити, що через кілька років через Канів буде побудовано сучасний автобан, то цей аеродром запрацює. Від Канева до Києва тоді можна буде автомашиною доїхати за 40 хвилин. Це менше, як з окружної інколи доїхати до центру Києва. Вимальовується явна картина, що Канів може стати супутником Києва. Президент і уряд погодилися з цими пропозиціями. З резервного фонду уряду будуть виділені додаткові кошти для виконання цих робіт.
Черкаська політична опозиція, проявляючи хутірський патріотизм заявляє, що аеродром треба будувати у Черкасах, а не в якомусь там Каневі.
Наш кор.

У Канівському районі знешкоджено снаряд та мінометну міну
За інформацією УМНС області, 11 червня поблизу села Бобриця Канівського району у лісі грибниками було знайдено мінометну міну діаметром 82 мм часів ВВВ. Того ж дня у лісовому масиві, неподалік села Студенець, цього ж району місцевими жителями був помічений невідомий металевий предмет. Після повідомлення на телефон «101», на місце знахідки виїхали піротехніки аварійно-рятувального загону спецпризначення, які дослідили територію та ідентифікували знахідку як артилерійський снаряд діаметром 75мм.
Обидва вибухонебезпечні предмети були вилучені та знешкоджені на спеціальному полігоні.

Баба Катя передплатила для міського голови Канева газету “Час Пік”
Баба Катя – це жива легенда у міській раді Канева. Скільки вона тут працює нічним директором,чи нічним міським головою і вона точно не може сказати. Вона вкрай добра, розумна, доброзичлива, допитлива. До неї люди просто тягнуться. Тому вона і вживається з усіма, хто керує містом.
Вона наш постійний читач. Ми це також знаємо. Але до останнього часу не знали, що міська рада передплатила «Час Пік». Ніколенко казав якось, що принципово не читає цю газету. Не правду сказав, як завжди. Читає, ще й як! І добре.
Ви скажете, а при чому тут Баба Катя. Оце тобі маєш! Як при чому? Вона що, не є працівником виконкому. Вона не сплачує податки у міський бюджет із зарплати. Якщо так, тоді і з її податків для виконкому передплачена ця газета.
Редакція

*** №23 7 червня 2012 року ***

ЯК МИ З ОЛЕКСАНДРОМ ГУЛЕНКОМ ЇХАЛИ ПО НАВІГАТОРУ ДО ЧЕРНЕЧОЇ ГОРИ

– Уявімо на мить, що під час футбольного свята до нас, у Канів приїде якийсь турист – япошка і йому захочеться відвідати нашу святиню – Чернечу гору і могилу Шевченка. Яким чином він добереться до Гори, не знаючи української мови? Він скористається для цього навігатором, – мудрує пан Олександр. Я з ним цілком погоджуюсь. Навігатор – хороша штукенція. Покажи йому слід, як тому собаці і він приведе у потрібний географічний пункт ще і найкоротшим шляхом. Ми вибрали Чернечу гору. Пан Олександр щось там покрутив, сказав навігатору якісь чарівні слова і ми вже бачимо на екрані дорогу, по якій треба їхати.
Коли так, то в путь. Мене відразу ж здивувало те, навігатором вибрана дорога не по вул. Шевченка, а по Г. Дніпра між будинками і ми, як я зрозумів, мали виїхати десь на трасу до Гори в районі 14 –ти поверхового будинку. Звичайно, що тут дороги ніхто не ремонтував. Скачемо з одної ямки в іншу, але якось просуваємося вперед. Біля одного з будинків прошу Олександра зупинитися на мить. Поруч з будинком росли якісь бур’яни, що своїми верхівками сягали мало не до другого поверху. Такого ще не бачив. І захотів сфотографувати.
Виходжу з машини, підходжу до тих колючих заростів, налаштовуючи фотоапарат. Не встигаю зробити перший фотознімок, як з бур’нів вихоплюються якісь особи, розмахуючи руками і щось гукаючи. Я опустив фотоапарат і чекаю, чим все це закінчиться. На шум підійшов і Гуленко. Нас відразу ж взяли в коло і почали скакати, вигукуючи незрозумілі слова. Як я зрозумів, танцювали. У руках цих дивних істот було щось на зразок індійських томагавків. Вони ними розмахували мало не під носом. Я вже почав хвилюватися, щоб хоч не зачепили тим томагавком. Через якусь мить підійшов темношкірий чоловік, розцяцькований як вождь індійського племені. Перед ним танцюристи шанобливо розступилися. Я зрозумів, що це старший. Біля його бедра на поясі висіло кілька справжніх ще свіжих людських скальпів. Я мало не отетерів. Показую йому на фотоапарат, а щоб краще зрозумів ще і кажу,що я, – клац – клац, фотографую, мовляв. Він і собі поклацав язиком. І погладив мене по голові. Каже, своїм, що скальп о’кей. У мене все і похололо. Йому сподобався мій скальп. А що як йому здумається його зняти. Це ж больно! Олександр, бачу починає задкувати до машини, хоче втекти. Це побачили наші індійці і мало не за барки поставили його поруч зі мною. Потім вождь почав обмацувати Олександра і щось говорити своїм. Я зрозумів лише одне слово:шашлик І мене ще раз мало не пришибло. Це ж з Галенка вони надумали зробити шашлик. Ні, щоб вже живцем зажарити, щоб не мучився, а то вирізки їм захотілося. Олександр і сам зметикував власну перспективу і мало не зомлів із страху. Я потихеньку вийняв з кишені мобільний. Думаю, що треба телефонувати в міліцію. Щось тут не те. Вони побачили в мене телефон і відразу ж забрали, повторюючи: мобіл, мобіл. Не пройшло з мобільником. Але не втрачаю надії все ж запудрити їм мозки. Показую їм на величезні кактуси. Вони почали мені щось про них розповідати, повторюючи, кілька разів слово Амазонка. Ага думаю, з Амазонки хтось їх сюди привіз. А вони, індійці як тут опинилися? Старший щось сказав і один з них миттю приніс пляшку якогось зеленого тягучого пійла. Сують мені рот, щоб пив, підказуючи: водка і показують на кактуси. Второпав: самогонка з кактусів. Такого не пив. І боюся пити. Вони зрозуміли, що я боюся і почали самі дудлити, показуючи, що це не отрута. Через якийсь час вони захмеліли і розслабилися. Гуленко цим скористався і втік в машину. Я також, не попрощавшись, скористався заячою стежкою.
Що потім було, не пам’ятаю, аж поки не опинилися біля міськвиконкому. Через якийсь час, заспокоївшись, я звернувся до спеціалістів, щоб розібратися в ситуації. Біологи стверджують, що насіння кактусів у Канів міг хтось завезти з цікавості. А на насінні могли бути ембріони індійців, місцевого населення. Кліматичні умови для кактусів виявилися ідеальними. А разом з ними розвинувся і ембріон індійця. Ми довго думали, хто міг над канівчанами зіграти злий жарт. І пригадали, що наш міський голова Віктор Ніколенко вже не раз бував за кордонами, в тім числі і на Американському континенті, десь з Амазонії і міг привезти це зілля в Канів, ради інтересу. Так що тепер будемо стежити, що влада буде робити з тими кактусами і індійцями заодно. А Гуленко, між іншим, відмовився від послуг навігатора.
Кор. газети.

Одним рядком

Одним рядком.
1.Троє дітей з Курилівки наїлися ліків і потрапили в реанімацію в обласну Черкаську лікарню.
2.Фотофакт. Машину на слизькій дорозі кинуло після удару об таксі, на автобус. Після УАЗ просто перевернувся.

3. Спіймано злочинців, які проникнули в кафе «Хвилинка». Хлопці попалися на тому, що на місці злочину залишили відбитки пальців.

Прокуратура перевіряє причини отруєння трьох дітей в Канівському районі. Як інформують у прес-службі прокуратури Черкаської області, 5 травня 2012 року до Канівської ЦРЛ доставлені 3 малолітніх жителів одного із сіл вказаного району з гострим отруєнням невідомою речовиною. За фактом отруєння дітей в Канівському районі Черкаської області триває прокурорська перевірка.

Цілком вірогідно, що адміністративний центр Канівського району опиниться у Литвинці

Розбігаються, як миші, аби не мати справи з міською владою Канева
Попередня сесія Канівської районної ради була бурхлива, через край перехлюпували емоції. Щоб – то розтривожило депутатський вулик, донедавна таких сумирних, покладистих людей.
Історія давня. Кілька років підряд Центральна районна лікарня у Каневі практично утримується за кошти районного бюджету. Хоч 70 відсотків відвідувачів лікарні – це жителі Канева, городяни. Районні депутати вже давно ставили питання, щоб місто на 50 відсотків взяло на себе утримання лікарні. Міська влада ніколи від цього не відмовлялася, а коли справа доходила до грошей, то завжди виявлялося, що у міста для цього немає коштів.
Як ми зрозуміли, урвався терпець і в районної влади, і в депутатів районної ради. Вони запросили владу міста на розмову на свою сесію. Міський голова не прийшов. Що йому розмовляти з якимись селянами, він якраз готується до чергової зарубіжної поїздки. Замість себе прислав заступника по економіці Т. В. Болсунову і славнозвісного свого радника Миколу Москальця.
Доповідала Болсунова. Практично пані Тетяна нічого нового не сказала. Поскаржилася, побідкалася на долю, що немає грошей. І тут депутатів прорвало. Вони пригадали, що у міської влади вистачило розуму знайти більше 300 тисяч гривень, щоб відремонтувати кафе «Зустріч», де порядкує родина Ніколенких; вистачає коштів на численні закордонні турне, а на лікарню немає?! Пані Тетяні можна було лише поспівчувати. Вона ж не могла критикувати свого патрона з трибуни районної сесії. Спробувала б…І її нічого не залишалося,як сказати на завершення , що розмову вона передасть керівництву міста.
Як з конопель, вискочив на трибуну пан Микола. І почав словоплетіння… Його депутати взагалі не хотіли слухати. Миколі Васильовичу можна лише поспівчувати. Така доля горе – радника при такому, як у Каневі керівництву міста. А може тут спрацював принцип: яке їхало, таке й здибало…(Знову Микола Васильович буде вимагати від газети сатисфакції?, – автор)
Як ми зрозуміли, районна влада може вдатися до рішучих дій. Депутати пригрозили, що якщо міська влада і надалі буде хитрувати, до податкову одиницю – лікарню буде переєрестровано, наприклад, в Литвинецькій сільській раді і податкові відрахування не потраплять в міський бюджет. А це немалі кошти, навіть, якщо виходити з того, що в лікарні працює не менше 300 людей. І з кожного з них утримується подоходний податок із зарплати.
Наш кор.