Чи не гикається владі, коли водії гицають по ямах на дорозі між Бобрицею та Потапцями?

Напевно кожен чиновник любить, коли його хвалять. Посміхається він навіть тоді, коли заслуга не його, а лаври йому. Особливо радіє його душа, коли це робить старший за нього чиновник. А якщо про його «заслуги» ще й з партійної трибуни проголосять, так прямо з кріслом ввись злітає.
Проте, не дай Боже, коли про нього щось «крамольне» надрукують (особливо якщо це питання пов’язане з обслуговуванням майбутнього електорату), тут все. Піт – струмком. Кожен телефонний дзвінок – передінфарктний стан. А підвищений голос «першого боса» – клінічна смерть.
Щоправда, до виборів їх триматимуть «на місцях». По-перше, зараз вони самі «рвуть жили», щоб вислужитись. Будують «повітряні замки», обіцяючи виборцям «золоті гори» і запевняючи їх (народ), що вірнішої істоти за них не існує у всьому всесвіті. А по-друге, хтось же повинен потім відповідати за програні вибори.
Але все це тільки до виборів. Потім знову все забувається і на довгі роки чиновники заспокоюються. Їх навіть ніхто не згадує.
Проте дорожнє начальство я особисто згадую постійно як мінімум тричі в тиждень, двічі на день – коли їду до Києва і коли повертаюся з нього. Як тільки виїхав за Бобрицький поворот, так і бажаю їм «доброго здоров’я», а як повертаюсь, так «хороших снів», аж щелепи підскакують, так згадую. Їм би так поїздити, та ще й бажано на власних автомобілях, а потім би ще й рахунки за їхній ремонт в рамки над ліжком почепити у їхніх «шарових» квартирах.
І думаю, цього їм бажаю не один я.
А вибори вони програють в будь-якому випадку. Якщо точніше, то вони вже їх програли. І це стосується не лише провладної партії, це стосується всіх політиків України. І підтвердженням тому є понад 25% громадян України, які не вірять жодній політичній силі в Україні. Я, до речі, теж в їхньому числі. І неважливо, яка партія завтра отримає «пальму першості», вона все рівно буде в меншості. Адже всі вони вже неодноразово обманювали народ, особливо ті, хто сьогодні в парламенті: і «помаранчеві», і «донєцкіє», і «комуняки».
Щира їм «дяка» за прикушені язики, побиті колеса і зігнуті амортизатори. Одне добре, на цій гицальці водії гицають так, що сон як рукою знімає.
Анекдот на тему:
Сидять за вечерею Симоненко з сім’єю та тещею, бідкаються на життя. Аж раптом теща зятю й каже: «Ти, любий зятю, переведи всі гроші за кордон, а то прийдуть до влади комуняки, то заберуть в тебе все нажите тобою такою важкою працею. Бач, аж сідниці та язик у тебе від роботи так розпухли.
І.Сухобрус